Більшість непорозумінь, що мають місце в історичній фонології української мови, є наслідком атомістичного підходу до давньоукраїнських пам’яток: дослідник, зацікавлений постанням котроїсь риси в сучасній українській мові, шукав написань, які б її відбивали в одному чи кількох давньоукраїнських текстах і, якщо знаходив, уважав їх за доказ того, що ця риса існувала під добу створення аналізованого тексту. Описки, помилки й часто-густо власні хибні прочитання (природні при упередженому погляді) сприймалися як достотні мовні факти. Як наслідок, процеси звукозмін висмикувалися з відповідного фонологічного контексту; їхнє реалістичне історичне витлумачення робилося неможливим, а цілій концепції історичної фонології загрожувала небезпека перекручень.

Заходжуючися коло давньоукраїнського тексту, треба, передусім, розглядати кожну пам’ятку як систему, маючи на оці її мовну приналежність і специфіку застосованих правописних правил або звичок. Якщо текст є церковнослов’янський, то до уваги варто брати лише ті явища, які не властиві цій мові. Наприклад, написання типу боура замість боуря нічого нового для дослідження проблеми ствердіння r’ в українській мові не дають, оскільки аналогічні явища трапляються так само в церковнослов’янських текстах болгарської редакції. В якомусь тексті, скопійованому з сербського (церковнослов’янського) ориґіналу, написання типу памєть не доводять переходу ę > е в північноукраїнських говорах, оскільки в сербсько-хорватській мові кожний носовий ęзмінювався на е.Проте відкидання ознак, властивих вихідній мові, не є абсолютним правилом: ця загальна засада з огляду на регулярність та частотність може бути порушена. Якщо стверділий r трапляється частіше, ніж у церковнослов’янських текстах, або якщо він також трапляється у словах, не властивих церковнослов’янській мові, то все це вкупі — а не тільки окремо взяті випадки — може правити за аргумент на користь припущення, що звук r’ був ствердів у мові давньоукраїнського писаря. При визначенні вірогідності текстового матеріалу важить також загальна характеристика пам’ятки: чи це ретельно написаний текст, чи ні? Чи писар розумів те, що списував, а чи копіював механічно? Чи багатьох помилок він припустився і якого ґатунку? Чи дотримувався він традиції у своєму ставленні до тексту, чи ні?

Можна виробити формулу, яка б ураховувала всі ці фактори. Однак жодна формула не в змозі передбачити всіх імовірних випадків чи ситуацій, на які можна натрапити в пам’ятці з багатошаровим письмом. Типологія текстів — річ можлива й бажана, але жодна типологія не передбачить усіх комбінацій; навіть за найвищої вірогідності узагальнень щодо давніх пам’яток кожна з них має властиву лише собі неповторність, тому дослідник значною мірою покладатиметься на власний досвід і чуття історичної реальності. Його науковий підхід завжди міститиме елементи мистецтва.

Коли загальне уявлення про характер пам’ятки вироблено, рутинна техніка полягатиме в усуненні всіх чужомовних рис, представлених у ній (хоч би тільки потенційно), тобто їх треба вилучити або ж — якщо це виявиться неможливим — аналізувати з надзвичайною обережністю; далі слід визначити й усунути всі писарські помилки й недогляди; нарешті — вилучити всі традиційні написання. Все, що залишиться (якщо залишиться), може правити за мовні інновації, відбиті в пам’ятці. Ба більше: їх можна вважати вірогідними лише в тому разі, якщо вони відтоді траплятимуться менше-більше регулярно в пізніших пам’ятках, часово наближених до неї, — зрозуміло, коли не постане якась особлива причина їхнього браку (притлумлення). Якщо в котрійсь пам’ятці знайдено певну ознаку, яка знову зрине щойно кількома століттями пізніше, то йдеться радше не про мовну інновацію, а про індивідуальне відхилення, що його причини належить з’ясувати.

Мовлячи загально, явні, всеохопні правописні нововведення є переконливішим доказом фонологічної інновації, ніж випадкові відхилення від традиційної орфографії. Однак при цьому могли спрацьовувати й соціальні чинники, що не підлягають певному відтворенню. Вряди-годи деякі фонетичні ознаки табуйовано на письмі. Наприклад, зміна е > е· досить легко ввійшла в орфографію, як і ствердіння r’, тимчасом як е > о — ні. Перехід t’ > c’(ć) був досить безпроблемно прийнятий давньопольською орфографією, але в білоруському правописі його невідь-чому уникалося впродовж століть. Чинниками при цьому могли бути співвідношення задавненого та нового підходів у колі книжників певної доби; соціальний статус територіального діалекту або соціолекту в якому зародилася певна ознака; пріоритетність у правописних змінах; такі технічні моменти, як наявність графічних засобів у азбуці на позначення нововведення (наприклад, е· < е можна було легко віддати за допомогою букви Ђ, яка позначала подібний звук, але зміна о· < о,що припала, судячи з усього, на той самий час [див. 21.2], не мала відповідної літери, оскільки ні о, ні (о)у для цього не годилися, й тому звук о· передавався, як правило, згідно з етимологією, через о), а також сила інших непростих і часто майже невловних чинників, що діяли в конкретному суспільстві в той чи той час.

Таким чином, правописне нововведення може слугувати певним свідченням мовної інновації, якщо воно не випливає з орфографічної традиції усіх тих мов, на яких ґрунтується мовна будова дотичного тексту, і надалі віднаходиться в низці пізніших пам’яток. Та якщо однієї з цих передумов — або й усіх (у виняткових випадках) — бракує, то це може, хоча й не конче, поставити під сумнів фактичну наявність інновації. Отже, в цьому разі дослідник, який гадає, що інновація все-таки ввійшла в мову, повинен переконливо витлумачити брак цих передумов. Відстань між повною прийнятністю та повною неприйнятністю є досить велика, тому найчастіше доводиться мати справу не з реаліями, а з імовірностями різного ступеня. Як ці ймовірності сполучаються одна з одною, складаючи цілісний образ історичного розвитку, — то є додатковий критерій величезної ваги.

Перша фіксація фонологічного нововведення в пам’ятці звичайно відстоїть у часі від його постання в мові; такий розрив може подеколи бути тривалим. Проте, якщо ми не маємо інших засобів визначення хронології зміни (запозичення з інших мов у давньоукраїнські діалекти або літературну мову чи навпаки, відносна хронологія), дослідник не годен виміряти цю часову відстань і мусить уважати, що перша дата появи інновації в пам’ятці приблизно збігається в часі з самою фонологічною зміною.

Наведені завваги стосуються використання давньоукраїнських пам’яток як джерела відомостей про інновації в мові, а також того, як ці пам’ятки використовуватимуться у книзі надалі. Їхнє застосування було зовсім іншим у попередній частині, присвяченій протоукраїнському періодові, де найдавніші українські пам’ятки розглядалися як одне ціле, а ознаки, представлені в них систематично, попри те, що не відповідали церковнослов’янській традиції (ба й узагалі не були церковнослов’янськими), — як такі, що розвинулися до появи найдавніших збережених пам’яток, тобто в доісторичні часи. Той підхід — статичний, або систематичний, — контрастує з динамічним, що застосовуватиметься в дальшому викладі.

ВИБРАНА БІБЛІОГРАФІЯ

Відмежування давньоукраїнських пам’яток

1. Schachmatov Al. «Beiträge zur russischen Grammatik». ASPh 7, 1884.

2. Соболевский А. «Источники для знакомства c древнекиевским говором». ЖМНП 237, 1885.

3. Владимиров П. «Обзор южно-русских и западно-русских памятников письменности от XI до XVII ст.» ЧОНЛ 4, 1890 (окреме видання — Киев, 1890).

4. Kolessa A. «Dialektologische Merkmale des sūdrussischen Denkmales ’Žitije sv. Savy’». ASPh 18, 1896.

5. Кримський А. «Деякі непевні крітерії для діялєктольоґічної клясифікації старо-руських рукописів». НЗб. Груш. (Передрук у вид.: Кримський А. Твори в п’яти томах 3. К, 1973).

6. Розов В. «Трилогія проф. А. Кримського». ЗНТШ, 78, 1907.

7. Розов В. «Исследование языка южнорусских грамот XIV и первой половины XV века». КУИ 1913, 53.

8. Дурново Н. «Русские рукописи XI и XII вв. как памятники старославянского языка». JФ 4-6, 1924-1927.

9. Дурново Н. «Славянское правописание X-XII вв.» Sl 12, 1933.

Давньоукраїнські пам’ятки

Перелічено лише ті джерела, які були наведені в 14.6. Вони подаються у скороченні за абеткою (на відміну від 14.6, де вони розподілені за жанрами, а в межах жанру перелічуються за хронологією); тільки графіті та інші написи подаються під одним заголовком. Кожне гасло складається з двох частин: П(ублікація) та Д(ослідження мови). ПДпозначає поєднання публікації тексту та його дослідження в тій самій позиції. Якщо видрукувано частину тексту, це позначається як Ф(раґмент(и)). Під Пподається найкраща доступна публікація. Якщо вона надається до використання в лінгвістичному дослідженні, то супроводжується знаком "+"; натомість "±" означає наявність певних застережень, а "-" — непридатність для досліджень у галузі історичної фонології. Для публікацій у періодичних виданнях та збірниках наведено лише прізвище редактора, рік і число періодичного видання. Якщо дослідження видрукуване в періодичному виданні, подається лише прізвище вченого й вихідні дані періодичного видання, тобто назва журнальної статті, як правило, не подається. Посилання на Соболевського без дальших уточнень стосуються його книжки Очерки по истории русского языка. Киев, 1884 (до того в: КУИ); посилання на Горського, Невоструєва стосуються книжки: Горский А., Невоструев К. Описание славянских рукописей Московской Синодальной Библиотеки 1, 2 (1-3). М., 1855-1869 (передрук у п’яти книгах — Wiesbaden, 1964). Для цього видання цифрові посилання стосуються нумерації текстів. Теперішнє місцеперебування ориґінальних текстів, що зберігаються в бібліотеках та архівах СРСР, можна визначити, звірившися з такими виданнями, як: Предварительный список славяно-русских рукописей XI-XIV вв., хранящихся в СССР Н. Шеламанової, Археографический ежегодник за 1965 год. М., 1966 і Словарь древнерусского языка XI-XIV вв. Введение, инструкция, список источников, пробные статъи (за ред. Р. Аванесова). М., 1966. Стислу характеристику давньоукраїнських текстів можна знайти у словниковій частині Енциклопедії українознавства (за ред. В. Кубійовича). Париж; Нью-Йорк, 1955 -; Дурново Н. Введение в историю русского языка (2-ге вид.). М., 1969 (1-ше вид. — Brno, 1927) і Kiparsky V. Russische historísche Grammatik 1. Heidelberg, 1963. При посиланні на зібрання Московської бібліотеки ім. В. Леніна може стати в пригоді Каталог русских и славянских пергаментных рукописей XI-XIІ вв. Н. Тихомирова (Гос. Ленинская библиотека, Записки отдела рукописей 25 (1962), 27 (1965), 30 (1968)). Обзор [...] П. Владимирова, наведений вище, цілком покривається для періоду XI-XIV ст. цими працями. Ще й досі не застаріла праця І. Срезневського Древние памятники русского письма и языка (2-е вид.). СПб., 1882 — стисла характеристика текстів з усіх давньоруських місцевостей з наведенням прикінцевих писарських приписок.

Арх. Єв. — Архангельська Євангелія 1092 (знайдена в Архангельську). П: Архангельское евангелие 1092 г. М., 1912 (фоторепродукція) +. Д: Дювернуа А., ЖМНП 199, 1878; Карский Е., РФВ 69, 1912 (передрук у вид.: Карский Е. Труды по белорусскому и другим славянским языкам. М., 1962); Trautmann R., LF48, 1921; Дурново H., SI 2, 1924; Бузук П., ЗІФВ 12, 1927; Соколова М., ИРЯС 3, 1930; Бутина К. Записки отдела рукописей (Гос. Лен. библиотека) 25,1, 1962; Жуковская Л. Памятники древперусской письменности. М., 1968 та Источниковедение и история русского языка. М., 1964.

Арх. ЛЂств. — Ліствиця "архівська", XIII-XIV ст. ФД. Соболевский А., РФВ 12, 1884 +.

Бес. Єв. Гр. — «БесЂды на Евангеліе» папи Григорія Великого,

XII ст. Ф: Соболевский А., Материалы и исследования в обпасти славянской филологии и археологии. СПб., 1910 +; Д:Копко П. Исследование о языке «Бесед на евангелия» (св. Григория Великого папы римского) памятника южнорусского XII века. Львов, 1909; Mareš E, 57 32,1963.

Библ. Ап. — Апостол з Библа поблизу Перемишля, XIV ст. ПД: Kopko R, DS 51, 1,1912+.

Виґолекс. — Виґолексинська збірка (Житія Нифонта та Феодора Студита), кінець XII ст. П: ПДПИ 2 (7), 1880 ±; Выголексинский сборник (за ред. С. Коткова). М., 1977 +; Д: Соболевский А., РФВ 12, 1884; Судник Т., УЗИСл 27, 1963.

Гал. Єв. — Євангелія, переписана десь у Галичині між 1266 і 1301 рр., можливо, 1288 р. Ф: Срезневский И., Сб. ОРЯС 12, 1875 та 15,1877; ФД: Соболевский +.

Георг. Ам. — «Книгы временныи и ωбразныıа Геωргиıа Мниха» (Хроніка Георгія Амартола), переклад XI ст. у списку XIV ст. ПД: Истрин В. Хроника Георгия Амартола в древнем славянорусском переводе 1-3. Пг., 1920, 1922; Л., 1930 (передрук — München, 1972) +. Д: Дурново Н., Лавров П., 574,1926; Dostál А., 5/32,1963.

Город. Єв. — Євангелія з Городища (або Бучацька Євангелія), XIII ст. ФД: Колесса О. Науковий ювілейний збірник, присвячений Т. Масарикові 1. Прага, 1925 +. Д: Свєнціцький І., ЗНТШ 105,1911.

Гр(амоти).

а) 1130 р. П:Маркс H., TMAO 24, 1914; після того неодноразово, зокрема й у вид.: Shevelov G., Holling F. A Reader in the History of the Eastern Slavic Languages (2-е вид.). New York, 1968 +; Д:Винокур Е, ВСЯ 6,1962; Isačenko A., ZSPh 35, l, 1970.

б) XIV ст. П: Розов В. Українські грамоти 1. К., 1928 +; Д: Розов В., КУИ 1907; Дем’янчук В., ЗІФВ 16, 1928; Kuraszkiewicz W. Gramoty halicko-wołyńskie XIV-XV wieku. Studium językowe. Kraków, 1934, також ByzSl 4 (2), 1932.

в) в Іп. літоп. ПД: Генсьорський А., ІДжВ 4,1969.

Гр. Бог. XI ст.-13 слів Григорія Богослова, XI ст. П: Будилович А., XIII слов Григория Богослова в древнеславянском переводе по рукописи Имп. Публичной Библиотеки. СПб., 1875 (виправлення в праці: Фалев И., Юв. Собол.) ±. Д: Будилович А., Исследование языка древнеславянского перевода XIII слов Григория Богослова по рукописи Имп. Публичной Библиотеки, XI в. СПб., 1871; Фалев И., Юв. Собол.

Графіті. Написи.

а) ім’я та титул королеви Франції Анни. П:Prou M., Recueil des actes de Philippe I ^erroi de France (Chartes et diplomes relatifs à l’histoire de France 1). Paris, 1908 +; Vossler K., Berneker E., ASPh 42, 1929 +. Д: Gamillscheg E., ZSPh 4, 1927; 5, 1928; також 8, 1931; Vasmer M., ZSPh 4, 1927 i 8, 1931; Thomson A., ZSPh 5, 1928; Ekblom R., Spmkuetenskapliga Sälbkapets i Uppsala Förhandlingar 1928-1930; Vossler R., Berneker E., ASPh 42,1929; Чехович K., Слово (Львів) 1937; Черных П., Доклады и сообщения (МГУ, филол. факультет) 3, 1947; Мельников E., Sl 28,1959 та Славянское языкознание. М., 1959; Melin Е., ScSl, 1965; Iivainen L, ScSl 12, 1966.

б) інше. П: Срезневский И., «Пещера Ивана Грешного и Феофила». Изв. Имп. Археолог, общества II, 1. СПб., 1881; Рыбаков Б., Русские датированные надписи XI-XIV веков. М., 1964 +; Кирпичников А., «Древнейший русский подписной меч», Сов. арх. 1965, 3; Высоцкий С., Древнерусские надписи Софии Киевской XI-XIV вв. 1. Киев, 1966 +; Висоцький С., «Граффіті та спорудження Київської Софії». УІЖ 1966, 7; Высоцкий С., «Граффити золотых ворот в Києве». Сов. арх. 1967, 1; Висоцький С., «Нові знахідки давньоруських граффіті». УІЖ 1968,5 та Давньоруські написи Софії Київської XI-XIV ст. K., 1968; Поппе А., «Граффіті й дата спорудження Софії Київської». УІЖ 1968, 9. Бібліографія: Орлов А., Библиография русских надписей XI-XV вв. (2-ге вид.). М.; Л., 1952; Д: Сотникова М., Вспомогателъные исторические дисциплины 3. Л., 1970; Подольская Н., Исследования источников по истории русского языка и письменности. M., 1966 та ВЯ 1972, 3.

Ґр. ур. — уривок з Євангелії з Ґраца, XII ст. ПД: Birkfellner G., WSJb 17, 1972 +.

Добр. Єв. — Добрилова Євангелія, 1164 р. ФД: Соболевский; Д: Ljapunov В., Юв. Jagić; Малкова О. Исследования по лингвистическому источниковедению. М., 1963, ИОЛЯ 25,3, 1966, також Русская историческая лексикология. М., 1968.

Єв. Верк. — Євангелія Верковича, XIV ст. Д: Никольский А., РФВ 32,1894.

Єв. Гал. — Євангелія Галицька, 1144 р. Ф:Горский, Невоструев 20 +; П: Амфилохий, Четвероевангелие Галичское 1144 г., 1-2. М., 1882-1883 та Четвероевангелие галичское 1144 года исправленное по древним славянским памятникам согласно греческому подлиннику. M., 1885-;

Ф: Воскресенский Г. Древне-славянское евангелие от Марка. Сергиев Посад, 1894 ±. Д: Ягич В., Сб. ОРЯС 33, 2,1884; Le-Juge V. Das galizische Tetroevangelium v. J. 1144 (Inaugural-Dissertation). Leipzig,1897; Дурново H., SI l, 1922; Блохина Е. Проблемы исторического языкознания 1. Л., 1976.

Єв. Євс. — Євангелія Євсевієва, 1283 р. Д: Соболевский А., ЧОНЛ 12, 1898; Голоскевич Г, Иссл. РЯЗ (2), 1914.

Єв. Полік. — Євангелія Полікарпова, 1307 р. Ф: Горский, Невоструев 21; ФД: Соболевский +.

Єфр. Сир. — уривки зі слів св. Єфрема Сирина в копії, зробленій в пергамінових листках (можливо, в Перемишлі 1300-1325 рр.). ПД: Гординський Я., ЗНТШ 126-127,1918 +.

Жит. Сави — «Житіє Савы Освященнаго», XIII ст. П:Помяловский И. Житие св. Савы Освященного, составленное св. Кириллом Скифопольским, в древнерусском переводе. СПб., 1890 (= ОЛДП96) +. Д: Будилович А., РФВ 25, 1891; Мочульский В. K истории малорусского наречия. Одесса, 1894 (також Записки Новороссийского университета 62, 1894); Kolessa A., ASPh 18,1896; Виноградов В., Юв. Собол., а також Памятники древнерусской письменности, язык и текстология. М, 1968.

Златостр. — Златоструй (слова Йоана Златоуста), XII ст. Ф: Срезиевский И., Сб. ОРЯС 1, 1867 ±; Изергин В., Сб. ОРЯС 81, 1906 +; Соболевский А., ИОРЯС 11,1,1906 +; Малинии В. Десять слов Златоструя XII в. СПб., 1910 +; Д: Малинин В. Исследование Златоструя по рукописи XII века Имп. Публичной библиотеки. Киев, 1878.

Ізб. 1073 — Ізборник князя Святослава. П: Изборник великого князя Святослава Ярославича 1073 года. СПб., 1880 (фотолітографічне видання. Передруковано — Wiesbaden, 1965: Monumenta Linguae slavicae dialecti veteris 3) + (виправлення в: Schachmatov AL, ASPh 6, 1882); Д: Розенфельд А., РФВ 41, 1899; Masing L., ASPh 8-9, 1885-1886; Еленски Й., ГСУ 54 (1) 1959-1960, також Езиковедско-етнограски изследования в памет на Ст. Романски. София, 1960.

Ізб. 1076 — Ізборник 1076 р. П:Голышенко В., Дубровина В., Демьянов В., Нефедов Г. Изборник 1076 года. М., 1965 +. Д: Шимановский В. K истории древнерусских говоров. Варшава, 1887; Смирнов А., РФВ 19, 1888; Jagič V., ASPh 11, 1888; Кульбакин С., ЖМНП 315, 1898; Lunt H. Studies in Slavic Linguistics and Poetics in Honor of B. O. Unbegaun. New York, 1968; Rott-Żebrowski T. Pismo i fonetika Izbornika Swiatoslawa z 1076 roku. Lublin, 1974, а також Slavistický sborník olomoucko-lublinský. Praha, 1974.

Іп. літоп. — Літопис Іпатський, список 1425 р. П: Полное собрание русских летописей 2. СПб., 1908; друге видання — М., 1962 ±. Д: Никольский А., РФВ 41-42, 1899; Свєнціцький І., ВСЯЛ 2, 1949; Генсьорський А. Галицько-Волинський літопис. К., 1961, також ВСЯЛ 4, 1955 та ДМУМ, 1959.

Іп. сказ. — «Иполита съказаніе о антихристЂ», до 1212 р. П:Невоструев К. Слово св. Ипполита об антихристе в Славянском переводе по Чудовскому списку XII в. М., 1868 та Срезневский И. Отч. Увар. 15, 1874 ±

(виправлення у вид.: Голышенко В. Изучение русского языка и источниковедение. М., 1969); Д: Голышенко В., УЗ (Моск. гор. педагог, институт) 73, 1959, а також Историческая грамматпика и лексикология русского языка та Изучение русского языка и источниковедение. М., 1969.

Ірм. Григ. — ірмологій Григоровича, XII-XIII ст. ФД: Соболевский.

Йос. Фл. — «Слово [...] Іωсипово ω полоненій ІЄр(оу)с(а)л(и)ма» Йосифа Флавія, переклад до 1262 р. у списку XV ст. П: La prise de Jérusalem de Josèphe le Juif 1-2 (за ред. В. Істріна, А. Вайана). Paris, 1934 +. ПД: Мещерский Н. Значение древнеславянских переводов для восстановления их архетипов (На материале древнерусского перевода «Истории иудейской войны» Йосифа Флавия). М.; Л., 1958 ±.

Київ.-Лавр. Єв. — Євангелія Києво-Печерського монастиря, бл. 1350 р. Ф: Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії української мови. К., 1924 +.

Кир. Єрус. — Огласительные слова Кирилла Иерусалимского, XI ст. Ф: Горский, Невоструев 114 ±.

Лавр. Єв. — два уривки з Євангелії та один з Тріоді, знайдені в Лаврові поблизу Старого Самбора, XIII ст. ПД. Колесса О., ЗНТШ 53, 1903 +.

Лавриш. Єв. — Євангелія Лавришівського монастиря, до 1329 р. ФД. Свенцицкий И., ИОРЯС 18, 1, 1914. Д: Friedelówna T. Ewangeliarz Ławryszewski. Wrocław, 1974, а також SFPS 11, 1972.

Луц. Єв. — Луцька Євангелія, XIV ст. ФД. Соболевский. Д: Бузук П., 36. КДІУМ; Баньчеровський Я., StSlHg 17, 1971.

Любл. Прол. — люблинський уривок із Пролога, середина XIV ст. ПД: Лось Я., Сб. ОРЯС 67, 1900 +.

Монети. П: Толстой И., Древнейшие русские монети великого княжества Киевского. СПб., 1882 +; Gumowski M., Corpus nummorum Poloniae 1. Kraków, 1939 (див. 40, 41; табл. III, № 37-41) +.

Мст. Єв. — Євангелія князя Мстислава, 1117 р. або раніше. Ф: Воскресенский Г, Древнеславянское евангелие. Евангелие от Марка. Сергиев Посад, 1914 +. Д: Билярский П., ИОРЯС 10, 2, 1861-1863; Карский Е., РФВ 34, 1895 (Передрук у вид.: Карский Е. Труди по белорусскому и другим славянским языкам. М., 1962); Жуковская Л., Восточнославянские языки, источники их изучения. М., 1973.

Мукач. Тр. — уривки з мукачівської Тріоді, XIII ст. ПД. Paňkevyč L, ByzSl 15, 1954 +.

Острожн. ур. — фраґменти з Канонів св. Димитрія та Пресвятої Діви (з Острожниці поруч із Великим Березним на Закарпатті), перша половина XII ст. ПД:Paňkevyč I. JaSb 5, 1951 +. П: Paňkevyč L, ByzSl 18,1957 +.

Панд. — пандекти Антіоха XI ст. Ф: Бодянский О., ЧОИДР 1914, 2, а також окремим виданням: Пандект монаха Антиоха. М., 1913 ±. ФД: Амфилохий. Исследование о Пандектах Антиоха XI в., находящихся в Воскресенской Новоерусалимской библиотеке. М., 1880 -. Д:Копко П., ИОРЯС 20, 3-4, 1915.

Панд. 1307 — пандекти Антіоха, 1307 р. Д: Панькевич І., ЗНТШ 123-124, 1917.

Печатки. П: Япин В. Актовые печати древней Руси Х-XV вв., 1. М., 1970 +; Лихачев Н. Материалы для истории византийской и русской сфрагистики, 1. Paris, 1928.

Пс. Бичк. — Псалтир Бичкова (фраґмент), XI ст. П:Срезневский И., Сб. ОРЯС 17, 1,1874 ±. Д: Tot I. X., StSIHg 19,1973.

Путн. Єв. — Євангелія Путнянська (Буковина), XIII ст. П:Kałużniacki Ae. Monumenta linguae palaeoslovenicae collecta et in lucern edita 1. Evangelium Putnanum. Wien, 1888 +.

Реймс. Єв. — Євангелія Реймська, бл. XI ст. П: Leger L. L’évangéliaire slavon de Reims dit Texte du sacre. Reims; Prague, 1899 +. Д: Паплонский И., ЖМНП 58,1848; Соболевский А., РФВ 18, 1887; Jagić V, ASPh 21, 1899; Leger L., Notice sur l’évangéliaire slavon de Reims dit Texte du sacre. Reims; Prague, 1899 та Notes complémentaires sur le texte du sacre (évangéliaire slave). Reims, 1901; Shevelov G. Y., Xenia Slavica (Юв. Ružičic). The Hague, 1975.

Ряз. Корм. — Рязанська кормчая, 1284 p. Ф: Срезневский И., Древние памятники русского письма и языка. СПб., 1882. Д: Ягич В., Сб. ОРЯС 33 (2), 1884 (с. 100-102); Блохина Е., Юбилейная научно-методическая конференция Северо-Западпого зонального объединения кафедр русского языка. Л., 1969, а також Вестник Ленинградского университета 14 (3), 1969.

Син. Патер. — Синайський патерик, XI ст. П:Голышенко В., Дубровина В., Синайский патерик. М., 1967 +. Д: Дубровина В., Исследования по лингвистическому источниковедению. М., 1963; Иванова Т, Проблеми современной фшюлогии (Юв. Виноградов). М., 1965, також ИОЛЯ 30,1971.

Сл. Єфр. Сир. — слова Єфрема Сирина, 1284 р. (за Соболевським — 1492 р.); Ф: Срезневский И., Сб. ОРЯС 1 (VI) 1867; Соболевский.

Соф. написи — див. Ґрафіті.

Студ. — Студійський статут, XII ст. Ф: Горский, Невоструев 380 +; Ищенко Д. Источники по истории русского языка. М., 1976 +. Д: Menges K. Die Sprache der altrussischen Ubersetzung des Studion-Typikon. Gräfenhainichen, 1935 (Дисертація); Ищенко Д. Исследования источников по истории русского язика и письменности. М., 1966.

Тип. 6 — Євангелія № 5 Московської Синодальної друкарні, XIII ст. ФД: Соболевский +.

Тип. 7 — Євангелія № 6 Московської Синодальної друкарні, XII ст. ФД: Соболевский +.

Тр. Мойс. — Тріодь Мойсея Грішного киянина, кінець XII або поч. XIII ст. Д: Соболевский А., ЖМНП 237,1885.

Ур. Ап. — уривок з Апостола, XIII ст. ПД: Волков Н., РФВ 24, 1890 +.

Усп. зб. — «Успенский сборпик» (збірка Успенського собору в Москві), кінець. XII ст. П: Успенский сборник XIІ-XIII вв. М., 1971 +. Д:Билярский П., ЗИАН 2,1862; Попов А., ЧОИДР 1879-1880; Šaxmatov A., ASPh 5,1881; Соболевский А., ЖМНП 237, 1885 (с. 353 і далі); Лукьяненко А., РФВ 58,1907; Попова И., РФВ 69-71, 1913-1914; Aitzetmüller R. Anzeiger für slavische Philologie 4, 1970.

Фл. Пс. — Псалтир, що зберігається в Biblioteca Medicea Laurenziana у Флоренції, 1384 p. ФД: Verdiani C., RicSl 3, 1954.

XIл. — ірмологій Хіландарського монастиря, XIII ст. П: Jakobson R. Monumentu musicae Bizantinae V B. Copenhagen, 1957 +.

Холм. Єв. — Євангелія Холмська XIII-XIV ст. ФД:Соболевский.

Хр. Ап. — Христинопільський Апостол, XII ст. П: Kałużniacki Ae. Actus еріstolaeque apostolorum palaeoslovenice, ad fidem codices Christionopolitani saeculo Xll scnpti. Wien, 1896 +, і Маслов C., ИОРЯС 15, 4, 1910 +. Д: Колесса О., НЗбУВУ 1. Прага, 1923.

Хуг. Служ. — Служебник Хутинського монастиря (поблизу Новгорода), XIII або XIV ст. Ф: Горский, Невоструев 343 ±; Соболевский.

Юр. Єв. — Євангелія, замовлена новгородським Юрієвим монастирем, 1117-1128 рр. ФД: Амфилохий. Описание Юрьевского евангелия 1118—1128 г. Воскресенской Новоерусалимской библиотеки. М., 1877 —. Д: Буслаев Ф., ФЗ 18, 1879; Жуковская Л. Проблемы современной филологии. М., 1965 та Исследования источников по истории русского языка и писъменности. М., 1966.

AT — Acta Pauli et Teclae, поч. XII ст. ПД: Jagić V, ASPh 6,1882 +.

Hank. — Кодекс фон Ганкенштайна, збірка XII-XIII ст. Ф: Воскресенский Г, Сб. ОРЯС 31,1883 ±; Строев П. Описание памятников древнерусской литературы, хранящихся в публичных библиотеках Германии и Франции. M., 1841-; ФД:Smal-Stockij S., SB 110, 1886 +; Д:Соболевский; Jagić V, ASPh 10, 1887; Кисілевський К., ЗНТШ 161, 1953.

Passio Condr. — Passio S. Condrati, cep. XI ст. ПД:Jagić V, ASPh 6, 1882 +.

Tot I. X., StSlHg 21, 1975+.

29. ПЕРЕХІД (II)
ВІД ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ ДО РАННЬОСЕРЕДНЬОУКРАЇНСЬКОЇ ДОБИ

1. Історичне тло

2. Головні напрямки еволюції фонологічної системи під давньоукраїнську добу

3. Формування української мовної єдності та приналежних до неї діалектів: ретроспектива

4. Писемна мова ранньосередньоукраїнської доби як свідчення фонологічної еволюції української мови

5. Відмежування ранньосередньоукраїнських пам’яток

6. Основні писемні пам’ятки ранньосередньоукраїнської доби

ВИБРАНА БІБЛІОГРАФІЯ

ІСТОРИЧНЕ ТЛО

Поділ українських земель між Литвою, яка поглинула більшу їх частину, Польщею (Галичина з Белзчиною та Холмщиною), Молдавією (Буковина) та Угорщиною (Закарпаття) окреслився — після кількох десятиріч запеклої боротьби між загарбниками — бл. 1387 р. Це стояло на заваді цілісному розвиткові української мови, хоча й не виключало певної єдності, що їй і надалі сприяли численні історичні обставини.

По-перше, польсько-литовський кордон був несталий. Хоча з часу Кревської унії 1385 р. Литва та Польща de iure складали одну державу, de facto Литва все ж не поступилася своєю незалежністю, демонструючи за князювання Витовта, Свидригайла та їхніх наступників потужну життєздатність. Наслідком цього були періодичні польсько-литовські війни, в яких українські землі (найчастіше — Поділля) раз по раз переходили з рук у руки. Війни та пересування кордонів уможливлювали міґрацію, ба навіть змушували до неї людність. До цього долучалися ще й соціальні утиски. Молдавія, набувши від 1359 р. статусу окремого політичного утворення (її першою столицею була Сучава), перебувала в 1387-1497 рр. під польським протекторатом, а з 1538 р. — під турецьким, і це зумовлювало відносну відкритість кордону. Молдавські зазіхання на Покуття та війни задля його загарбання також сприяли переходам людності через кордон. Навіть більш відрубному Закарпаттю (ізольованому політично через угорське панування, накинуте приблизно з 1015 р., а географічно — через наявність природного бар’єру у вигляді гір), колонізованому з півдня угорцями, із заходу німцями й словаками, з півдня "волохами", тобто, у ґрунті речі, зрумунізованими болгарами та румунами з домішкою українських скотарів (із Семигороду), довелося прийняти нові хвилі українських переселенців, утікачів з плюндрованої війною материкової України, що переходили через Карпати, — і найбільшу з таких хвиль очолював подільський князь Федір Корятович, що привів своїх подолян на Мукачівщину, коли його власне князівство захопила Литва (1393-1414 рр.).

Проте наймасовіші міґрації людності були спричинені контактуванням із татарами та турками. У цих переселеннях було кілька основних потоків. Перший із них почався за давньоукраїнської доби, коли татарська навала, що її кульмінацією стало падіння та зруйнування Києва 1240 р., призвела до майже поголівної втечі людності з Лівобережжя та Подніпров’я на північ і на захід. У XIV ст., завдяки перетворенню Литви на нову потугу, втрачені терени були частково повернуті. Просуваючися на південь Дніпра, українське осадництво — мабуть, не надто густе — досягло гирла Дунаю та Чорного моря, де до 1442 р. уже з’явилося декілька городів. На схід від Дніпра Литва почала зазіхати на територію між гирлом Сули та Дінцем. Одначе, коли в середині XV ст. Хаджі-Ґірей об’єднав кримських татар, а відтак його спадкоємець Менґлі-Ґірей розбудував військову міць своєї держави, відзискані землі знову швидко були втрачені. З 1480 р. почалися регулярні наїзди кримських татар на Україну, що супроводжувалися безжальним плюндруванням маєтків, захопленням багатотисячного ясиру та втечею позосталої людності. Ці набіги сягали в глиб Галичини, Польщі та Білорусі, але особливі спустошення несли на безлісі рівнини Східної та Центральної України. Осаджені українцями терени катастрофічно змаліли, і на початку XVI ст. передній фронт оборони, як не рахувати кількох висунутих уперед, але відрізаних від основної території фортець, відтягся до лінії Житомир — Київ — Остер (усі під Литвою) — Путивль (з 1503 р., разом із Черніговом і Новгородом-Сіверським, під російською зверхністю). На Поділлі населення було здесятковане, й українська етнічна територія в межах Польщі та Литви фактично скоротилася до Галичини, частини Волині та Полісся.

Однак дія спричинила протидію, що поклала початок "Реконкісті". Напіввійськовий-напіврозбійницький устрій, заведений у Криму, знайшов послідовників і серед українців. Ватаги людей ішли в степ і, живучи напівкочівницьким життям, сполучали використання родючих земель, штучно обернених на пустелю, з нападами та грабунками татар. Так розпочалася козаччина, вдокументована під цією назвою з 1492 р. За якихось п’ятдесят років козаки зорганізувалися в особливу, досить міцну військову одиницю, з якою треба було рахуватися. У 40-х рр. XVI ст. закладено їхню першу більш-менш сталу осаду на дніпровському острові Хортиця, звідки пізніше розвинулася Січ — тверджа в боротьбі з татарами, висунута в самісіньке осердя відкритих степів, здавалося б — рідної стиXIї кримців.

Без урахування цих масових міґрацій людності то в одному, то в іншому напрямку годі зрозуміти як слід фонологічну еволюцію української мови. Як не дивно, повсякчасна небезпека, безлад і розрух випродукували мовну єдність в умовах роз’єднання, позірного браку суспільних зв’язків та занепаду культурного життя.

Тогочасні пертурбації до певної міри віддзеркалені в писемних пам’ятках означеного періоду. Непевність щоденного життя, руйнація або занепад культурних осередків не сприяли чистоті літературної мови й не ґарантували ні тяглості традиції, успадкованої від давньоукраїнської доби, ні навіть фізичного збереження багатьох текстів. У наявних пам’ятках спостерігається піддатливість на діалектні впливи, і так само — на білоруські й почасти на польські; щойно з другої половини XVI ст. знову оприявнюється прагнення до певного внормування мови.

Події 1569 -1573 рр. створили передумови для зміни історично-культурного тла. Люблинська унія Литви з Польщею 1569 р. уреальнила те, що було існувало лише на папері, тобто об’єднання двох держав, і всі українські землі, що належали були Литві (за винятком Берестейщини), відтоді перейшли під польську зверхність. Уже через один рік, а саме 1570 р., польська держава (в особі коронного гетьмана Єжи Язловецького) вперше офіційно визнала козацтво як організаційну структуру, військове формування та соціальну групу. Обидві ці події означали початок нової доби — середньоукраїнського періоду у власному сенсі слова. Книгодрукування було запроваджене 1569 р. в Заблудові поблизу українського кордону російським вигнанцем Іваном Федоровим (Федоровичем), який уже 1573 р. переїхав до Львова. Саме там 1574 р. з’явилися його перші друковані видання, здійснені в Україні, — «Апостол» і «Буквар». Отже, 1575 р. ми умовно беремо за кінцеву межу ранньосередньоукраїнського періоду.

Предыдущая 2 3 4 5 6 7 8910 11 12 13 14 15 16 17 Следующая