ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Відміни хлібів першої та другої групи

Для зручності вивчення, хлібні злаки за морфологічними ознаками і біологічними особливостями ділять на дві групи: хліба першої групи – справжні хліба (пшениця, жито, ячмінь, овес, тритикале); хліба другої групи – просовидні хліба (просо, сорго, кукурудза, рис та ін.).

Основні відмінності хлібів першої та другої груп наведено в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Головні ознаки хлібів першої та другої групи

Ознаки Перша група Друга група
Наявність борозенки на черевному боці зернівки є немає
Чубок на зерні є (за винятком ячменю) немає
Кількість зародкових корінців при проростанні насіння 2-8
Типи суцвіть складний колос (за винятком вівса) волоть, качан, султан
У колосках краще розвинені квіти нижні верхні
Стебло    
кількість вузлів переважно не більше 10 переважно більше 10
кількість ярусів вузлових коренів не більше 5 переважно більше 5
виповненість порожнисте частково або повністю виповнене; порожнисте
епікотиль короткий, недорозвинутий (за винятком вівса) довгий, добре розвинений
колеоптильний пагін утворюється не утворюється
здатність до кущення та галуження кущиться, не галузиться кущиться й галузиться
активний ріст до– та під час колосіння (викидання волоті) після викидання волоті
Відношення до довжини дня довгого дня короткого дня
Тип фотосинтезу С3 С4
Відношенні до вологи вологолюбні, коефіцієнт транспірації 300-500 посухостійкі, коефіцієнт транспірації 200-300, за винятком рису
Відношення до тепла холодостійкі, насіння починає проростати при 1-2ºС, фізіологічно активні температури вище 5ºС теплолюбні, насіння починає проростати при 7-12ºС, фізіологічно активні температури вище 10ºС
Тип розвитку ярий або озимий ярий
Ріст і розвиток на початку вегетації швидкий повільний
Достигання зерна та соломи одночасне зерно раніше, ніж солома

Визначення злакових культур за проростками

Насіння зернових культур проростає різною кількістю зародкових корінців. У пшениці проростають 3 (рідше 2—5), жита — 4 (рідше 3—6), тритикале — 3—5, ячменю дворядного — 5—8, багаторядного — 5—6, вівса — 3; в усіх хлібів другої групи проростає один корінець (рис.2.1).

 
Рис. 2.1. Проростки зерна хлібів: а – ячменю, б – жита, в – пшениці, г – вівса, д – проса, е – кукурудзи.  

 

Визначення злакових культур за сходами

Сходи хлібних злаків розрізняються за морфологічними ознаками, що наведено в табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Ознаки сходів зернових злаків

Культура Форма першого листка Наявність опушення Забарвлення листка
Пшениця Вузький, довгий, закручується за годинниковою стрілкою Голий або війчасто-опушений Зелене
Жито Лінійно видовжений Голий або слабо опушений Фіолетово-коричневе
Ячмінь Ланцетоподібний, середній за шириною, закручується за годинниковою стрілкою Голий або слабо опушений Сизувато-зелене
Овес Видовжений, середній за шириною, закручується проти годинникової стрілки Голий або слабо опушений Світло-зелене
Просо Короткий, лійкоподібний, майже під прямим кутом до вертикальної осі рослини Опушений довгими волосками Зелене
Кукурудза Широкий (0,5 – 1 см), лійкоподібний Голий або слабо опушений Зелене
Сорго Середньої ширини, лійкоподібний, до верхівки загострений Голий або слабо опушений Зелене, колеоптиле часто з червонуватим відтінком або з антоціановими плямами
Рис Тісно скручений або шилоподібний Голий або слабо опушений Зелене

2.4. Морфологічні відміни злакових культур за язичками та вушками

За зовнішніми ознаками вушок і язичків можна легко розрізнити злаки першої групи ще до з'явлення у них суцвіть (рис.2.2, табл.2.4). Морфологічні ознаки вушок і язичків досягають своїх характерних розмірів та форм в період виходу в трубку та стеблування.

 
Рис.2.3. Язички та вушка а – вівса, б – жита, в – пшениці, г – ячменю.  

Таблиця 2.4

Відмінності зернових культур першої групи за вушками і язичком

  Рослина
Пшениця Жито Тритікале Ячмінь Овес
Язичок короткий короткий короткий короткий довгий, трикутної форми з розсіченими краями
Вушка невеликі, з війками короткі, без війок, рано відсихають невеликі великі, часто заходять кінцями одне за одне немає

Питання для самоперевірки

1. Чим відрізняються хліба першої групи? Наведіть приклади рослин з цієї групи.

2. Чим відрізняються хліба другої групи? Наведіть приклади рослин з цієї групи.

3. Які агротехнічні прийоми обумовлені відмінами хлібів першої та другої груп?

4. Як розрізняються хліба першої та другої групи за способом проростання? Наведіть приклади.

5. Які хлібні злаки мають крупний язичок листка? Крупні вушка?

6. Як розрізняються сходи пшениці і жита? Вівса і ячменю? Проса і сорго?


Лабораторна робота № 3.
Ріст і розвиток зернових культур

Мета.Навчитись визначати фази розвитку зернових культур.

Завдання:

1. Законспектувати основні положення теми.

2. Дати коротку характеристику фаз розвитку зернових культур, заповнивши форму 3.1.

Форма 3.1

Коротка характеристика фаз розвитку зернових культур

Фаза розвитку Коротка характеристика
Сходи  
Кущіння  
Стеблування  
Цвітіння  
Достигання зерна і рослин  

 

Ріст – це кількісні, видимі, морфологічні зміни рослин протягом вегетації, які полягають у збільшенні лінійних розмірів окремих органів та їхньої маси, що помітно змінює габітус рослини. Під розвитком рослин розуміють візуально невидимі фізіолого-біохімічні якісні зміни, які відбуваються в рослині у процесі обміну речовин і приводять до появи нових органів, утворення та формування насіння.

Ріст нерозривно пов'язаний з розвитком.

В процесі росту і розвитку хлібних злаків (крім кукурудзи) фіксують такі фенологічні фази: проростання насіння, сходи, кущіння, вихід у трубку (трубкування, стеблування), колосіння (у волотевих — викидання волоті), цвітіння, формування, наливання і достигання зернівки — молочна, воскова та повна стиглість.

Початком фази вважається період, коли її досягли на посівній площі 5— 10 % рослин; повною фазою — коли її досягли 50—75 % рослин.

Сходи.Як уже зазначалося, при проростанні зернівки першими починають ріст зародкові корінці. Слідом за ними розростається стебельце з листочками, які під прикриттям колеоптиле пробиваються крізь посівний шар ґрунту. У голозерних хлібів стебельце з листочками і колеоптиле з'являються із зародка безпосередньо над зародковими корінцями; у плівчастих хлібів вони спочатку ростуть під квітковою плівкою і з'являються з протилежного боку від зародка — на верхівці зернівки.

Після появи на поверхні колеоптиле припиняє свій ріст і під тиском листочків, які знаходяться всередині, розривається поздовжньою тріщиною. На поверхні ґрунту з'являється перший зелений листок, що є свідченням переходу рослин у фазу сходів.

Сходи у зернових злаків різні за забарвленням і формою листків, можуть бути опушеними або голими, з восковим нальотом чи без нього.

У більшості хлібів сходи зелені завдяки присутності у листках зеленого пігменту хлорофілу. Якщо листки містять багато антоціану, їхнє забарвлення буде фіолетовим або коричнево-фіолетовим. При наявності воскового нальоту вони набувають сизуватого відтінку.

Кущіння.Для зернових культур характерним біологічним процесом є утворення бічних пагонів і вторинних коренів на підземному стебловому вузлі, який формується ближче до поверхні ґрунту. Його називають вузлом кущіння. Він знаходиться у ґрунті на глибині від 1 до 4—5 см, а найчастіше — 2—3 см.

Рис. 3.1.Сходи пшениці: 1 – зерно; 2 – первинні корені; 3 – колеоптиле; 4 – перший листок. Рис.3.2.Схема утворення стебла та колоса: 1 – вузол кущення; 2 – вузли стебла; 3 – зачаток колоса.

 

При надмірній густоті рослин та їх взаємному затіненні, а також при підвищеній температурі ґрунту підземні міжвузля, особливо друге, швидко розростаються і підносять вузол кущіння ближче до поверхні. Вузол кущіння — надзвичайно важливий і складний орган з великим запасом пластичних речовин. При загибелі листків і стебел вузли кущіння здатні відтворити нові пагони з листками й нову кореневу систему;? У більшості хлібів кущіння починається при наявності у рослин трьох листків — через 13—18 днів після сходів у хлібів першої групи, 20—30 днів — у другої. У цей час надземний ріст рослин тимчасово припиняється, і пластичний матеріал активніше спрямовується у вузол кущіння на галуження головного стебла з формуванням бічних пагонів. Коли з пазухи першого листка головного пагона з'являється листок першого "бічного пагона, настає фаза кущіння. За сприятливих умов — "при достатній площі живлення кожної рослини, достатньому забезпеченні її елементами живлення і вологою, помірній температурі у вузлі кущіння, особливо хлібів першої групи, — може утворитися.5—10, а на зріджених посівах — до 15—20 бічних пагонів і більше (за особливо сприятливих умов — до 100—200 пагонів).

Одночасно з утворенням у вузлі кущіння бічних пагонів формується вузлова (вторинна) коренева система (спочатку утворюється по два корені на кожному пагоні).

Серед бічних пагонів, які утворилися у рослини під час кущіння, є плодоносні й такі, що не утворюють суцвіть або утворюють, але без зерна. У зв'язку з цим розрізняють продуктивне кущіння, під яким розуміють кількість пагонів на рослині з плодоносними суцвіттями, і загальне — кількість усіх пагонів на рослині.

Серед непродуктивних пагонів трапляється підгін– пагони з не озерненим суцвіттям, і підсід (або недогін) – пагони без суцвіття.

Продуктивна кущистість у нормально загущених посівах більшості хлібів у середньому становить 2,5—3. Вищою вона буває в озимих культур, у яких кущіння відбувається протягом тривалішого часу — восени і навесні.

Фаза кущіння у злакових хлібів, закінчується на III етапі органогенезу — при переході рослин до світлової стадії розвитку. Загальну і продуктивну кущистість визначають підрахунком кількості рослин,, плодоносних і неплодоносних пагонів на ділянках розміром 1 або 0,5 м2 у кількох місцях по діагоналях поля. На основі підрахунків виводять середній коефіцієнт загального і продуктивного кущіння. Наприклад, на 1 м2 посіву озимої пшениці перед збиранням було 265 рослин, загальна кількість пагонів яких дорівнювала 620, у тому числі 400 продуктивних; коефіцієнт загальної кущистості дорівнює 2,3 (620÷265), продуктивної – 1,5 (400÷265).

Цю роботу зручно виконувати перед збиранням, коли відбирають зразки для визначення структури і біологічного врожаю зернової культури.

Вихід у трубку (трубкування) та стеблування.Перехід рослин до фази трубкування починається з ростом стебла в довжину. У злакових культур ще у фазі кущіння можна виявити стебельце з дуже короткими міжвузлями, які мають вигляд густо розміщених поперечних кілець. Кожне міжвузля в основі має свою зону росту, що дало підставу ботанікам-морфологам назвати такий ріст вставним, або інтеркалярним. У рості міжвузлів виявлена ще одна закономірність: кожне наступне міжвузля росте інтенсивніше, ніж попереднє, і, як правило, перевищує його за довжиною.

Фаза виходу в трубку в озимих рослин настає весною, після появи 2—3 нових листків. Не слід сприймати за фазу стеблування просте видовження листкових піхв, що нерідко спостерігається в загущених посівах озимих культур в умовах дощової осені.

В агрономічній практиці часто визначають фазу трубкування появою стеблового вузла над поверхнею ґрунту на висоті 4—5 см, що визначають шляхом обережного прощупування головних пагонів.

Після припинення росту першого міжвузля посилюється ріст другого, після другого – ріст третього і т.д., тобто настає фаза стеблування, яку відмічають тоді, коли на стеблі головного пагона з’явиться другий вузол.

Фаза колосіння або викидання волотей.Колосіння у колосових культур, викидання волотей — у волотевих є результатом швидкого росту останнього міжвузля, яке ніби виштовхує з піхви верхнього листка суцвіття назовні.

За початок фази вважають період, коли з піхви листка з'являється половина суцвіття у 5—10 % рослин.

Колосіння (викидання волоті) відбувається на VПІ етапі органогенезу і триває 5—7 днів, доки не припиниться ріс останнього міжвузля.

Фаза цвітіння. Цвітіння є етапом, який поділяє життя рослини на два періоди — вегетативний і репродуктивний. У більшості зернових злакових рослин цвітіння настає через 2—5 днів після повного виколошування або викидання волоті, крім жита, в якого воно починається через 8—10 дні після колосіння ячменю, квітки можуть починати цвісти ще до виколошування, коли колос знаходиться у піхві верхнього листка.

У перехреснозапильних рослин (жито, кукурудза) цвітіння відбувається у відкритих квітках, пиляки яких з'являються на поверхні, розтріскуються і пилок розноситься вітром, а у самозапильних (пшениця, ячмінь, овес, просо, рис) пиляки достигають і розтріскуються до розкриття квіток і власний пилок потрапляє на приймочку у закритій квітці.

Цвітіння квіток у колосі починається з його середини й далі поширюється вниз і вгору колоса; у волотевих рослин першими починають цвісти квітки верхньої частини волоті й периферійні, за ними — середньої і нижньої. Зерно, яке у суцвітті утворилося першим, відзначається більшою крупністю, ваговитістю і високими посівними та товарними якостями.

Тривалість цвітіння у різних хлібів від 4—7 до 20—30 днів. Формування та достигання хлібних злаків. Відразу після запліднення яйцеклітини й утворення зиготи у злакових рослин починає формуватися зернівка: утворюється зародок із зародковими корінцями, стебельцем і брунечкою; у клітини ендосперму надходять із стебел і листків розчинні форми органічних речовин. Зернівка росте, збільшується у розмірі, досягає своєї остаточної довжини.

Наприкінці формування ріст зернівки у довжину припиняється. Відбувається її наливання шляхом інтенсивного приросту (наповнення) органічних речовин. Поступово настає їх достигання з перетворенням розчинних речовин (цукрів, амінокислот, жирних кислот) у запасні (крохмаль, білок, жир).

Одночасно з достиганням зерна відбуваються значні зміни у ростових процесах рослини, які призводять до поступового старіння і відмирання вегетативних органів (коренів, стебел, листків).

Розрізняють три фази достигання зерна і рослин: молочну, воскову та повну стиглість.

Професор І.Г.Строна розвиток зерна поділяє на чотири періоди: утворення; формування; наливання; достигання зерна.

Період утворення зерна починається після запліднення яйцеклітини і продовжується до того часу, коли насіння, відокремлене від материнської рослини, здатне у сприятливих умовах утворити життєздатний проросток. У різних хлібів тривалість періоду становить 7—15 днів.

У період формування в зерні в основному закінчується диференціація зародка і зерно досягає максимальної довжини; у клітинах ендосперму з'являються крохмальні зерна, завдяки яким вміст зернівки із водянистого стану переходить у молочний. Вологість зерна становить 65—80 %. Цей період триває 5—8 днів.

Період наливання починається з відкладання в ендоспермі крохмалю і продовжується до його закінчення. Зернівка максимально збільшується за довжиною і товщиною. У ній повністю закінчується формування ендосперму, а її вміст з молочної консистенції переходить у тістоподібну і в кінці — у воскову. Вологість зерна знижується до 38—20 %. У суху і жарку погоду період триває 15—18 днів, у вологу та прохолодну — 20—30 днів.

Період достигання настає з відокремлення зерна від материнської рослини і припинення надходження до нього пластичних речовин, ферментів та води. У зерні відбуваються процеси полімеризації і зменшення вмісту води від 20 до 17 %, а в жарку погоду — від 15 до 12 %. Зерно таким способом досягає технічної стиглості й придатності до переробки на борошно, крупу та іншу товарну продукцію. Проте цим періодом розвиток його не закінчується. Воно ще не зовсім придатне для використання як насіння, бо відзначається невисокою схожістю.

Висока схожість свіжозібраного насіння досягається у період післязбирального достигання. У цьому періоді продовжується і закінчується синтез високомолекулярних білкових сполук, перетворення жирних кислот у жири, цукрів у крохмаль; інгібіторів росту — в сполуки, які не гальмують проростання; підвищується повітро- і водопроникність оболонок тощо. Внаслідок цих та інших клітинних перетворень насіння стає повністю придатним до проростання.

При досягненні рослинами воскової і повної стиглості проводять збирання врожаю. У воскову стиглість застосовують двофазне, або роздільне, збирання; у повну — однофазне, або пряме, комбайнування. Першим способом збирають, як правило, високорослі, забур'янені, полеглі, схильні до обсипання посіви; другим — чисті, низькорослі, стійкі проти обсипання.

Питання для самоперевірки

1. Що таке ріст рослин? Розвиток?

2. Що таке фенологічна фаза? Як визначають початок фази? Повну фазу?

3. Які фенологічні фази характерні для хлібних злаків?

4. Що таке кущення? Як визначають початок фази кущення?

5. Що таке загальна кущистість? Продуктивна кущистість? Непродуктивна кущистість? Підгін? Недогін?

6. Розрахувати загальну та продуктивну кущистість культури за умови, якщо на 0,25 м2 посіву культури перед збиранням було 320 рослин, загальна кількість пагонів яких дорівнювала 786, з них 468 – продуктивних.

7. Як визначають фазу «вихід у трубку»? Стеблування?

8. Як визначають фазу цвітіння перехресно запилюваних рослин?

9. Що відбувається в насінині під час дозрівання?


Лабораторна робота № 4.
Пшениця

Мета.Вміти розрізняти види і різновиди м'якої і твердої пшениці.

Завдання.

1. Законспектувати основні морфологічні характеристики найпоширеніших різновидностей пшениці.

2. Скласти характеристику м'якої і твердої пшениці за формою 4.1.

Форма 4.1

Коротка характеристика пшениці м’якої та твердої

Орган М'яка пшениця Тверда пшениця
Стебло    
Листки    
Колос    
Зерно    
Сходи    
Морозостійкість    
Ярі чи озимі форми    

 

Завдання для самостійної роботи

Сучасні сорти пшениці озимої.

Обладнання і матеріали: табличний, гербарний, колекційний матеріал, слайди.

 

Види пшениці

Рід пшениці Triticum L. поліморфний за видовим складом. У спеціальній літературі наводиться характеристика 28 її видів (рис.4.1).

Види пшениці за кількістю хромосом у соматичних клітинах поділяються на такі генетичні групи:

1 — диплоїди і (2n–14) — однозернянка культурна (Тr. топоcoccum L.), однозернянка дика (Tr. aegilopoides Link.) та ін.;

2 — тетпраплоїдні (2n–28) — пшениця тверда (Tr. durum Dest.), польська (Tr. polonicum L.), карталінська або перська (Tr. cartalicum Nevski, Tr. persicum Vav.), тургідум або англійська (Tr. turgidum L.), Тимофєєва або Зандурі (Tr. Timopheevi Zhuk.), полба або культурна двозернянка (Tr. Dicoccum Shueb.) та ін.;

3 — гексаплоїдні (2n–42) — пшениця м'яка (Tr. aestivum L.), пшениця Maxa (Tr. Macha et. men. Deky), спельта (Tr. spelta L.), карликова (Tr. compactum Host.), круглозерна (Tr. sphaerococcum Pers.) та ін.;

4 - октаплоїдні (2п–56)— пшениця грибобійна (Tr. fungicidum Zhuk.).

    На рис.4.1. зображені колосся пшениці наступних видів: 1 – м’яка остиста, 2 – м’яка безоста, 3 – карликова, 4 – спельта, 5 – Maxa, 6 – тверда, 7 – польська, 8 – тургідум, 9 – полба, 10 – двозернянка (полба), 11 – однозернянка.
Рис. 4.1. Колосся різних видів пшениці  

 

За морфологічними особливостями види пшениці об'єднують у дві групи: пшениці справжні, або голозерні і полб'яні, або плівчасті. Плівчасті, на відміну від голозерних, утворюють ламкий колос, який у достиглому стані при легкому надавлюванні ламається на окремі колоски з зерном разом із члениками стрижня. При обмолочуванні голозерних пшениць у бункер комбайна надходить зерно без лусок.

До голозерних пшениць належать: м'яка, тверда, тургідум, карликова, круглозерна, польська, карталінська, а до плівчастих — спельта, однозернянка, двозернянка, Маха, Тимофєєва та інші дикі види.

Серед усіх видів найбільше поширення і значення мають м'яка та тверда пшениц, їхні посіви перевищують 98 % загальної площі пшениці. При цьому на частку м'якої припадає 90 % площі.

4.2. М'яка пшениця (Tr. aestivum L.)однорічна озима або яра трав'яниста рослина з мичкуватою кореневою системою, яка проникає у ґрунт на глибину 1—1,5 м і більше.

Стебло — прямостояча соломина, заввишки у низькорослих (карликових і напівкарликових) сортів — 60—90 см, середньорослих — 100—110, високорослих — 110—125 см; складається з 4—7 міжвузлів. Стебло під колосом порожнисте, іноді виповнене.

Листки у м'якої озимої пшениці майже голі, ярої – опушені, завдовжки 15-25 см і більше, завширшки 1-2 см.

Колос остистий або безостий, веретеноподібний чи призматичний (рідко булавовидний), різної довжини: короткий — до 8 см, середній — 8—10, довгий — понад 10 см; за формою — циліндричний веретеноподібний, який звужується до верхівки і в меншій мірі до основи, та булавоподібний, який до верхівки потовщується. Стрижень часто незакритий з дворядного боку колоса. Лицьовий бік колоса ширший від бічного або рівний йому. У колосі утворюється 15—25 колосків — здебільшого 5-квіткових, з яких звичайно розвиваються і утворюють зерно 2—3 нижні квітки. Якщо у пшениці м'якої у перерахунку на 10 см стрижня розміщується менше 16 колосків, колос вважається нещільним; 17—22 — середньощільним, 23—28 — щільним, понад 28 — дуже щільним; у твердої пшениці нещільний колос має до 24 колосків на 10 см стрижня; середньощільний — 25—29, щільний — понад 29 колосків.

Щільність колоса визначають також за кількістю колосків у перерахунку на 1 см стрижня. Встановлюють її шляхом ділення суми всіх колосків, за винятком верхівкового, на довжину стрижня.

Можна встановити щільність колоса за середньою довжиною членика, для чого довжину стрижня ділять на кількість члеників. Якщо довжина членика понад 6 мм, колос вважають дуже нещільним, 5—6 мм — нещільним, 3,8—5 — середньощільним, 3—3,8 мм — щільним та менше 1,6 мм — дуже щільним Кількість зерен у колосі часто перевищує 30—35 шт., а середня маса зерна у ньому становить 1—1,5 г (іноді до 2,5—4 г); маса 1000 зерен — 25—55 г, частіше — близько 40 г.

Остюки однакові за довжиною з колосом або коротші від нього, звичайно розходяться у боки. Колоскова луска з вдавленням біля основи і повздовжньою зморшкуватістю. Кіль вузький, часто недостатньо виражений. Кільовий зубець більш або менш довгий, гострий в остистих і короткий у безостих форм.

Зерно за формою овальне, яйцеподібне, бочкоподібне, завдовжки 4—11 мм. Чубок добре помітний. Зародок округлий, більш або менш увігнутий.

М'яка пшениця — самозапильна рослина, але у жарку погоду можливе і перехресне запилення.

Сходи дуже або мало опушені.

4.3. Тверда пшениця (Tr. durum Dest.)представлена у культурі в основному ярими сортами і зовсім мало озимими. Порівняно з м'якою вона високоросліша, утворює стебла з восковим нальотом, які ближче до основи колоса виповнені серцевиною.

Листки голі, також покриті восковим нальотом.

Колос остистий (рідко безостий), призматичний, щільний, з середнім індексом щільності 25—30 і більше. Остюки грубі, значно переважають довжину колоса, яка коливається від 3,5 до 17 см, паралельні колосу або один одному. Колоскові луски жорсткі, без вдавлення і зморшкуватості, зерно при достиганні міцно утримується квітковими і колосковими лусками й не обсипається. Стрижень закритий колосками. Лицьовий бік колоса вужчий від бічного.

Кіль широкий, добре виражений. Кільовий зубець короткий, в основі широкий, гоструватий, іноді загнутий всередину.

Зерно видовжене —до 12 мм,у поперечному перерізі — округло—кутасте, скловидне, видовжене, ребристе ,частіше біле. Зародок довгастий, випуклий. Чубок ледве помітний.

Сходи майже голі.

Різновидності м'якої та твердої пшениці.Різновидність як таксономічна одиниця об'єднує групу рослин із спільними морфологічними ознаками, що успадковуються потомствами.

Пшеницю поділяють на різновидності за такими ознаками:

· наявність або відсутність на колосі остюків; остисті форми мають довгі остюки, які перевищують довжину колоса, середні — рівні йому, короткі — менші за довжину колоса. Трапляються також напівостисті форми, в яких на нижніх колосках часто утворюються замість остюків остюкоподібні відростки, а на середніх і верхніх колосках є короткі або середньої довжини остюки;

· опушення колоса — наявність на колоскових лусках і відкритій частині зовнішніх квіткових лусок волосків; колос без опушення їх не має;

· забарвлення колоса (колоскових лусок), яке може бути білим (світло-жовтим, жовто-солом'яним), червоним (блідо- і червоним, оранжевим, червоно-коричневим), чорним, сіро-димчастим на білому та червоному фонах;

· забарвлення остюків однакове із забарвленням колоса або чорне як у білоколосих, так і червоноколосих різновидностей;

· забарвлення зернівок біле (борошнисто-біле, скловидно-біле, янтарно-жовте) або червоне (червоно-коричневе).

Характеристику найпоширеніших різновидностей пшениці наведено у таблиці 4.2.

Таблиця 4.2

Характеристика найпоширеніших різновидностей пшениці

Різновидність Ознаки колоса Забарвлення
остистість опушеність забарв-лення остюків зерна
Пшениця м’яка
Erythrospermum Korn остистий неопушений біле біле червоне
Ferrugineum Al. остистий неопушений червоне червоне червоне
Hostianum Clem. остистий опушений біле біле червоне
Barbarossa Al. остистий опушений червоне червоне червоне
Suberythrospermum напів-остистий неопушений біле біле червоне
Albidum Al. безостий неопушений біле біле біле
Lutescens Al. безостий неопушений біле біле червоне
Milturum Al. безостий неопушений червоне біле червоне
Velutinum Schubl. безостий опушений біле біле червоне
Pyrothrix Al. безостий опушений червоне біле червоне
Nigriaristatum Elak. остистий неопушений біле чорне червоне
Пшениця тверда
Leucurum Al. остистий неопушений біле біле біле
Leucamelan Al. остистий неопушений біле чорне біле
Hordeiforme Host. остистий неопушений червоне червоне біле
Erythromelan Korn. остистий неопушений червоне чорне біле
Melanopus Al. остистий опушений біле чорне біле

В Україні рекомендовано близько 70 сортів пшениці, серед яких до 80 % — сорти озимої пшениці й лише 20 % — ярої.

До озимих сортів м'якої пшениці з найвищою якістю зерна належать: Альбатрос одеський, Вимпел одеський, Красуня одеська, Безоста 1, Дончанка 3, Київська остиста, Київська 8, Лада одеська, Леля, Тіра, Миронівська остиста, Обрій, Одеська 133, Одеська 162, Ростовчанка 2, Скіф'янка, Юна та ін., твердої — Алий парус, Айсберг одеський, Корал одеський, Парус.

Серед сортів ярої м'якої пшениці найвищою якістю зерна відзначаються Воронезька 6, Дніпрянка, Луганська 4; твердої — Луганська 7, Харківська 15, Харківська 23 та ін.

 

Питання для самоперевірки

1. На які генетичні групи поділяються види пшениці за кількістю хромосом?

2. На які морфологічні групи поділяються види пшениці?

3. Як можна відрізнити м'яку і тверду пшениці?

4. За якими ознаками пшеницю поділяють на різновидності?

5. Якими різновидностями представлена м'яка пшениця?

6. Якими різновидностями представлена тверда пшениця?

7. Назвіть цінні сорти озимої м'якої пшениці, що рекомендовано до вирощування у Степовій зоні.

8. Назвіть цінні сорти ярої твердої пшениці, що рекомендовано до вирощування у Степовій зоні.


Лабораторна робота № 5.
Жито і тритикале

Мета.Вивчити морфологічні особливості, види та різновидності жита і тритикале.

Завдання.

1. Скласти характеристику жита і тритикале за формою 5.1.

Завдання для самостійної роботи

Нові сорти жита і тритикале.

Форма 5.1

Порівняльна характеристика жита і тритикале

Характеристика Жито Тритикале
Корінь    
Стебло    
Листки    
Колос    
Зерно    
Кущіння    
Запилення    
Рекомендовані сорти    

 

Обладнання і матеріали: табличний, гербарний, колекційний матеріал, слайди.

Жито

Рід жита — Secale L., за даними різних авторів, об'єднує від 6 до 13 ботанічних видів, серед яких поширений лише один культурний вид — жито посівне (S. cereale L).

Жито посівне (2n-14, 2n-28). Єдиний вид культурного жита, який дуже поширений у світовому землеробстві, у тому числі й у нашій країні як важлива продовольча і кормова культура.

Вид об'єднує понад 40 різновидностей. Всі сорти жита, які мають поширення в Україні, належать до різновидності vulgaге Когп. жито звичайне (посівне).

Жито посівне — однорічна трав'яниста рослина. Як кормову рослину вирощують також культурне багаторічне жито, одержане А.І.Державіним при схрещуванні дикого багаторічного жита з однорічним культурним посівним житом.

Жито посівне як природний вид є диплоїдною формою (2n–14). В останні десятиріччя селекціонерами створене подвоєнням кількості хромосом у клітинах тетраплоїдне жито (2n–28), сорти якого формують крупне зерно (маса 1000 зерен досягає 50—55 г), міцну, стійку проти вилягання соломину.

Посівне жито відзначається добре розвиненою кореневою системою, яка проникає у ґрунт на глибину до 1,5—2 м і завдяки високій фізіологічній активності легко засвоює з ґрунту поживні речовини з важкорозчинних сполук.

Вузол кущіння у жита формується на трохи меншій глибині від поверхні ґрунту (1,7—2 см), ніж у пшениці (2—3 см). Коли насіння загортається глибоко, жито закладає два вузли кущіння: перший — глибоко, а пізніше другий — близько до поверхні ґрунту, який стає головним.

Інтенсивність кущіння у жита досить висока — кожна рослина утворює 4—8 пагонів, а за сприятливих умов — до 50-90.

Стеблопорожниста соломина, гнучке, вкрите восковим нальотом, утворює 5—7 міжвузлів. Верхівка останнього міжвузля опушена. Висота стебла залежно від умов вирощування та сорту коливається від 70 до 180—200 см (у середньому 80—100 см).

Листкишорсткі, покриті восковим нальотом. Довжина листкової пластинки — 15—30, ширина — 1,5—2,5 см. В основі пластинки міститься короткий язичок і короткі голі або слабоопушені вушка.

Колосу жита остистий, незакінченого типу — на верхівцістрижня немає кінцевого верхівкового колоска. Стрижень колоса сплюснутий, опушений, членики опушені. Колоски в основному двоквіткові, рідко три- , чотириквіткові. У колосі міститься 30—40 колосків. Колоскові луски вузькі, шилоподібні; зовнішня квіткова луска має війчастий кіль, який закінчується остюком завдовжки 3—4 см. Остюки притиснуті до колоса або розходяться в боки. Середня довжина колоса 7—14 см. За формою він залежно від сорту буває призматичним, веретеноподібним, видовженоеліптичним (рис. 5.1 і 5.2).

У призматичного колоса лицьова і бічна сторони однакової ширини по всій довжині; веретеноподібного — бічна у нижній третині колоса ширша за лицьову; видовженоеліптичного — лицьова вужча від бічної, колос від середини звужується до основи і верхівки.

Рис.5.1. Форми колосу жита: а – веретеноподібна; б – видовженоеліптична; в – призматична. Рис.5.2. Будова колоска жита: а – двоквітковий колос, б – колосковий стрижень; в – зерно; г – колоскова луска.

Колос у посівного жита залежно від сорту різної щільності. За кількістю колосків на 10 см довжини колосового стрижня розрізняють жито з дуже щільним колосом — при наявності понад 40 колосків на 10 см, з колосом вище середньої щільності — 36—39 колосків, середньої — 32—35 та нещільним колосом — менше 32 колосків.

Зерножита різне за розміром, формою, забарвленням. Довжина його — 5—10 мм, ширина — 1,5—3,5, товщина — 1,5—3 мм. Маса 1000 зерен у диплоїдного жита — 20—35, тетраплоїдного — 35—50 г. Форма зерен видовжена (з відношенням довжини до ширини більше 3,3) або овальна (з і відношенням довжини до ширини 3,3 і менше) з помітною поперечною зморшкуватістю на поверхні. За забарвленням розрізняють зерно біле, зеленувате, сіре, жовте, темно-коричневе.

Озиме жито — типова перехреснозапильна рослина. Щоб не допустити перехрещування, необхідно дотримуватися просторової ізоляції: для диплоїдних сортів вона повинна бути не менше 200—300, тетраплоїдних — 500—1000 м.

В окремих регіонах СНД із суворими умовами зимівлі (Забайкалля) вирощують яре жито.

З рекомендованих сортів дипл

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти